Спеціалістка з продажів IT-рішень Христина Качнова розмірковує про те, як українкам протистояти сексизму і домаганням в корпоративному світі, і описує ситуації, з якими зіштовхнулася вона.

Особисто я вважаю себе сильною жінкою, яка вміє говорити «ні». Але коли «ні» — питання твого заробітку, майбутньої кар’єри, просування і розвитку, це слово дається важче. Якось нетверезий клієнт намагався потрапити до мого номеру в готелі, в якому я жила під час відрядження. Він буквально фізично ломився до того номеру, чіпляючи мене за руки, тримаючи двері.

При цьому мій колега стояв на відстані кількох метрів, і мовчки спостерігав. Коли мені нарешті вдалося прогнати того чоловіка, я запитально підняла очі на свого колегу. Він сказав лише: «Не звертай уваги». Коли я думаю про погані спогади, пов’язані з роботою, цей спогад дуже високо в рейтингу.

Як і ще один схожий, та вже про іншого клієнта та інше місто. Тоді клієнт запросив мене погуляти містом після 23.00. Мої колеги-чоловіки сказали, що не можна відмовляти, пообіцяли, що обов’язково дочекаються мого повернення. Пам’ятаю, що подумала: цікаво, чим це мені допоможе, якщо мене намагатимуться зґвалтувати?

Визначення харасменту і домагань

За останні роки англомовних термінів до нас прилетіло багато. Особливо в питаннях гендерної рівності (швидше, нерівності), фемінізму, захисту прав меншин, адже в цих темах ми, ніби дітлахи, що намагаються догнати дорослих — наслідуємо більш розвинуті західні країни.

По-простому, харасмент — це домагання чи переслідування з метою схилити до сексу.

Harassment

У кембріджському словнику я знайшла юридичне визначення, яке перекладається приблизно так: харасмент — незаконне поводження стосовно людини, яке викликає душевні або емоційні страждання, в тому числі, повторювані небажані контакти без розумної мети, погрози, дотики або образливі вирази.

У загальноприйнятому сенсі харасмент — це спроба людини схилити до сексуального контакту, чи будь-який емоційний тиск на того, хто знаходиться у професійній залежності. Наприклад, рядовий співробітник від керівника, студент від викладача, або найманий актор від продюсера чи режисера.

Вплив ініціатив #metoo і #янебоюсьсказати

Коли в Голлівуді вибухнула порохова бочка з хештегом #metoo, виявилося, що половина зірок та працівників кіноіндустрії може розказати історії з особистого досвіду. В Україні теж стали говорити про таке. Пам’ятаєте #янебоюсьсказати? Українські жінки ділилися історіями, які пов’язані з насильством або харасментом. І, якщо фізичне насильство принаймні поліцією у більшості випадків, то з сексуальними домаганнями ситуація зовсім інша.

За словами Христини Кіт, юристки і голови в Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», 80-90% поданих у поліцію заяв про сексуальні домагання не доходять до суду. Тобто, 9 із 10 історій залишаються невирішеними, і винуватці не отримують за це ніяких покарань, штрафів чи доган.

В одному з опитувань на тему харасменту в США я зустріла такий факт: більш ніж половина жінок хоч раз в житті відчували на собі домагання з боку колег по роботі, і близько 95% чоловіків не були покарані за це, згідно з відповідями самих жінок! Я намагаюсь уявити собі цей простий факт: 19 із 20 жертв харасменту змушені просто жити далі, можливо, працюючи пліч-о-пліч з тими, хто їх ображав.

Та і взагалі, проблематика цього питання набагато ширша за питання покарання поганих хлопців (а частіше за все домагання — це чоловіча справа), це стосується розвитку громад, ментальності, що передається майбутнім поколінням, питань рівності у правах, справедливості для всіх і ще багато чого.

Віктимблейдинг, або чому не варто казати «сама винна»

В постсовку більше, ніж на заході, відчувається поляризація в цій темі. Ми досі чуємо аргумент «сама винна», коли йдеться про такі речі. Нас потрібно ще довго і багато просвіщати, змінювати сприйняття, прищеплювати адекватну культуру особистості. Навіть розповідати про такі речі в нашій культурі не прийнято, бо соромно, принизливо, і часто навіть шкідливо для кар’єри.

Я роками працюю в корпоративному бізнесі, я бачила і чула багато бруду і нетолерантної поведінки, тож харасмент як явище мене не дивує. Я пам’ятаю багато історій. Розмови колег-чоловіків про рейтинги найгарячіших в офісі, у кого сексуальні сідниці, кого хочеться вкласти у ліжко. Навіть у найчистіших «білих» міжнародних компаніях бояться піднімати тему сексуальних домагань на роботі.

Поки працювала в одній з таких, навіть «скріншотила» неоднозначні тексти, про всякий випадок. Раптом доведеться комусь розповісти, а ніхто не повірить, чи не спробує зам’яти. На щастя чи може навпаки, найнеприємніші історії немає змоги «скріншотити».

Був у мене колега, який любив жартувати на тему «квітника» в колективі, коли домовлявся про зустрічі, міг приблизно так пожартувати: «На ділову зустріч до тебе посилаю двох дівчат, чорненьку і біленьку, як у „Віагрі”».

До речі, в українському законодавстві немає поняття харасмент, є поняття сексуальних домагань на роботі, і там враховується професійна залежність жертви від того, хто скоює домагання. Для харасменту на робочому місці в багатьох компаніях створені корпоративні лінії довіри, можна поговорити з «ейчаром», та врешті-решт, можна подати до суду. Хоча це й буде малорезультативним, згідно статистики. А що робити, коли тобі завдає шкоди клієнт? Оскільки я працюю у відділі продажів, то в мене більше історій не про колег, а про клієнтів. І це вже зовсім інша тема.

Про недоторканість клієнта

Клієнт для будь-якої корпорації — це качка, що несе золоті яйця. Чим більший клієнт, тим більше він недоторканий. Жоден з ТОП-менеджерів не стане псувати відносини з клієнтом і буде робити усе, аби замовчувати такі історії.

Історіям, коли клієнти запрошують до ресторану після «18», немає й ліку. Я провела багато часу з клієнтами в ресторанах, кав’ярнях, різного сорту івентах, в лоббі готелів та за зачиненими дверима кабінетів. І той факт, що я завжди намагаюсь витримувати дистанцію, ніяк не полегшує стресову роботу.

Мовчазне прийняття корпоративним світом того простого факту, що «клієнт завжди правий» для багатьох жінок обертається серйозними емоційними проблемами. Не можна ображати клієнта, не можна відмовлятися випити з клієнтом, не можна піти з ресторану раніше за клієнта. Список негласних правил про відносини з клієнтами можна ще довго продовжувати, як і список моїх історій про це. В прозорих міжнародних компаніях слово «харасмент» викликає німий жах у керівників, так само як і слово «сексизм». Але коли йдеться про клієнта, ми дуже вразливі. Тому що нам знайти заміну набагато простіше, ніж знайти її клієнту, який оплачує рахунки. Хто захищатиме нас у таких випадках?