Війна і жінки. До чого слід готуватися жінці, яка вирішила долучитися до ЗСУ?
Сьогодні у різних військових структурах України працюють понад 60 тисяч жінок. З них – 42 тисячі є військовослужбовицями. Для порівняння: у 2021 році загальна кількість жінок в українському війську була вполовину менша та становила близько 30 тисяч. За даними Міноборони України, щонайменше 5 тисяч військовослужбовиць зараз перебувають на передових позиціях.
Попри це, в українській армії й далі існують бар’єри, які заважають жінкам працювати за обраною спеціальністю і унеможливлюють їхнє комфортне перебування на службі. Про те, з якими гендерними упередженнями доведеться боротися та у скільки дверей треба буде постукати, щоб досягнути бажаного, розповіли на онлайн-заході від Women UA Катерина Приймак (співзасновниця «Жіночого ветеранського руху») та Вікторія Гаврилюк (військовослужбовиця).
«Сонечко, зроби чайок»: досвід Катерини Приймак
Катерина Приймак — парамедикиня добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» (у 2014-2015), активістка та співзасновниця «Жіночого ветеранського руху». Вона разом зі своїми однодумицями вже дев’ятий рік успішно обстоює гендерну рівність в армії та права ветеранок вже після служби.
За словами Катерини, армійська система сама по собі є проблемною та далеко недосконалою. Через певний радянський спадок у цій системі часто немає права голосу, як у чоловіків, так і у жінок. Як відомо, в армії з тобою не будуть панькатися. Крім цього, потрібно розуміти, що армія — це патріархальна система, де є багато морального насильства. Тож перед жінками, які обирають для себе службу в армії, є низка викликів, зумовлених саме гендером:
«Ти не застрахована від зустрічі з якимось сексистським, патріархальним “кабінетним хробаком”. Незважаючи на усі воєнні досягнення, жінки у армії часто стикаються із цією проблемою. Треба бути готовою до коментарів, на кшталт, “Сонечко, зроби чайок”, бо для багатьох жінка у армії і досі залишається чимось із категорії “кухарка, прачка, швачка, банщиця”», — ділиться Катерина.
Катерина розповідає, що такі ситуація стаються з її посестрами доволі часто, починаючи ще з 2014 року і дотепер:
«Сьогодні до нас на офіс приїхала наша посестра, яка є розвідницею і має сержантську посаду, яка має велику звитягу, шлях і вміння, і якій все одно продовжують вставляти палки в колеса і вона ніяк не може дійти до офіцерського звання. І зараз вона не змогла поїхати за кордон просто через те, що їй сказали: “Ой, та там жінкам немає чого робити”», — додає ветеранка.
Дослідження «Невидимого батальйону»
Команда адвокаційного проєкту «Невидимий батальйон» наприкінці 2015 року провела дослідження і встановила, що застаріле законодавство дозволяло жінкам обіймати лише адміністративні посади та виключало можливість посідати бойові.
«Це дослідження показало, що, попри свій поклик захищати свій дім та свою країну, жінки та дівчата не мають ніякого правового статусу. Бо де-юре вони обіймають посаду обслуговуючого персоналу, а де-факто — пробиваються на передову», — додає Катерина.
Як результат адвокаційної кампанії, у 2018 році було прийнято Закон України «Щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків під час проходження військової служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях». Однак, по суті обмеження для жінок залишаються дотепер.
Спеціальні навички, необхідні жінкам
Щоб відстоювати себе у війську, перш за все, жінці треба довести, що її слід цінувати як людину, яка фахово розбирається у своїй справі і яка становить важливість та практичну необхідність для групи. Тому навчання та опанування необхідних спеціальних навичок є ключовими.
Катерина Приймак наголошує:
«Краще йти в армію професіоналкою. Це і для вас добре, і для країни».
Є кілька фахових напрямів, за якими жінці можна потрапити до війська. Перш за все тут треба враховувати власні вміння та схильності:
- Парамедицина. Можна вивчитися та стати бойовою медикинею. Для цього обов’язково треба пройти курси ТССС (Tactical Combat Casualty Care) – це Біблія, за якою працюють усі бойові медики. А от медична освіта не є ключовою. У складі екіпажу «кейсеваку», який виїжджає у зону бойових дій, парамедики надають першу медичну допомогу, вже після якої поранених евакуюють та передають у руки лікарям.
- Аеророзвідка. Для цього необхідно пройти курси, освоїти технічну частину та опанувати керування БПЛА.
- Снайперство. При наявності фахового досвіду у цивільному житті, можна пройти додаткове навчання та долучитися до снайперів.
Катерина додає, що також у пригоді стане досвід військової кафедри. І хоч це не гарантує, що вас візьмуть на службу, проте це може стати додатковою перевагою, на яку звернуть увагу у військкоматі. Ще один шлях потрапляння у військо, який може пришвидшити бюрократичні процеси – це попередня домовленість із військовою частиною через знайомих, які там служать. Це дасть вам гарантію того, що ви потрапите у перевірене місце до людей, яких ви знаєте, а відтак убезпечить вас від потенційних загроз.
Гарячі лінії та сексуальне насильство
Одним із викликів у війську, з яким є великий ризик стикнутися жінці – це сексуальне насильство. Катерина розповіла, що механізм захисту прав жінок у війську на сьогоднішній день існує кілька: гарячі лінії, медійний розголос, суспільний тиск, адвокація Жіночого ветеранського руху, приватні контакти. Найменш дієвим є перший – гарячі лінії.
«Механізм захисту, який є продуктом самої армійської системи – його, на жаль, не існує. Особливо, якщо це стосується таких складних тем, як сексуальні домагання чи насильство. Через відсутність стійких суспільних домовленостей, що є чим – це стає ще важче. Тож у випадку таких кейсів публічний розголос є найбільш дієвим шляхом відстоювання справедливості. Але жінці треба мати багато сил, щоб витримати увесь тиск та пресинг, який буде, зокрема, з боку командування. Гарячі лінії – Міноборони або не беруть слухавку, або нічого не можуть зробити, тож на них не варто розраховувати», — впевнена Катерина Приймак.
Крім цього, часто жінки, які зіштовхнулися з такою проблемою, опускають руки та відмовляються від боротьби, усвідомлюючи, наскільки складно у цій справі досягнути покарання винних.
«Жіночий ветеранський рух» співпрацює з Асоціацією жінок-юристок «ЮрФем», тож за потреби військовослужбовці та ветеранки можуть звертатися напряму до цих двох організацій, які своєю чергою зможуть надати юридичну та психологічну допомогу.
Але, на думку Катерини, ці випадки не варто ототожнювати зі службою у армії і боятися їх як невід’ємної частини. Катерина пояснює, що часом страх жінок перед своїми колегами є перебільшеним. Тож до ідеї створення жіночого батальйону як структури, яка б відмежувала жінок від чоловіків, ветеранка ставиться скептично:
«Я зустрічала дослідження, у якому зазначалося, що гетерогенні групи, тобто групи, де представлені і чоловіча, і жіноча статі, є більш дієвими у випадку службових задач, це своєю чергою підвищує рівень моралі. Тож, на мою думку, тут потрібно набирати людей по цінностях, зокрема, феміністичних, тому що виключення бувають у обох випадках: мізогінія у війську зустрічається також», — ділиться ветеранка.
Після того, як Валерій Залужний заступив на пост Головнокомандувача Збройних сил України, ще до повномасштабного вторгнення, у 2021 році, тема прав жінок у війську почала активніше обговорюватися. Катерина зазначає, що в Міноборони почали проводити тематичні зустрічі, круглі столи, що є хоч і малим проте зрушенням у сталій військовій системі.
Знайти своє місце у війську: досвід Вікторії Гаврилюк
Вікторія Гаврилюк несе службу у морській авіації при зведеному загоні ударних БПЛА літакового типу. Крім цього, вона є мамою трьох дітей. Оскільки її чоловік також несе службу у ЗСУ питання, з ким залишити дітей у родині стояло гостро. Однак, Вікторія чітко знала, чого хоче і була твердо переконана у тому, що залишатися осторонь подій, які відбуваються в країні вона не може. Тож попри усі відмови, продовжувала стукати у всі двері та шукати свого місця у армії.
Мама трьох дітей
«Я прийшла у військкомат у своє рідне місто — Луцьк. У мене запитали одразу з порогу: “Скільки у вас дітей?”. А я багатодітна мама. Мені вказали на вихід, мовляв, жіночко, вийдіть і закрийте двері з іншого боку. На той момент я працювала журналісткою у регіональному ЗМІ і з власної ініціативи часто їздила у відрядження у зону бойових дій. Але цього мені було мало. Я відчувала поклик душі. Мене постійно точило зсередини, що я роблю занадто мало для перемоги», — згадує військова.
Вікторія поїхала на південь до свого чоловіка, де той ніс службу. Там вона познайомилася із командиром загону ударних БПЛА, який згодом запросив Вікторію долучитися до них.
Найбільша складність була у тому, щоб вмовити мою маму лишитися з дітьми. Бо вона була категорично проти. Багато родичів та друзів засудили мій вибір. Оскільки чоловік, який йде у Збройні сили — він апріорі герой. А жінка стикається з такими стереотипами, як от, якщо незаміжня — о, їде на передок, шукати собі чоловіка й вийти заміж; якщо ж заміжня і мама — о, то йди до дітей, твоя справа варити борщі, нащо воно тобі треба», — додає Вікторія Гаврилюк.
Підготовка Вікторії тривала три місяці. За цей час вона налагодила домашні справи, знайшла для дітей няню, а також розв’язала питання, пов’язані з документами. Потім вона приїхала у частину, де постало питання її офіційного оформлення – ці бюрократичні випробування також коштували чимало часу та сил.
«Мене мобілізували. Але де? За 600 кілометрів від рідного дому. При тому, що я сама лучанка. Ось це приклад того, що у військкоматах не хочуть мобілізувати жінок. Це при тому, що туди я вже їхала за поіменним списком. Тобто мене чекали у конкретній бригаді морської авіації. Якби не було цього списку, ймовірно, пролетіла б і там», — скаржиться вона.
Навчання
Наступним етапом був військовий вишкіл. Те, що у народі називають «курсом молодого бійця». Коли Вікторія вперше прибула в один з військових навчальних центрів, за її словами, на неї там подивилися, як на екзотичну мавпочку. Як стало відомо згодом, Вікторія була першою жінкою, яка приїхала в цю учебку після початку повномасштабного вторгнення. Як наслідок — ані місця для окремого поселення, ані військової жіночої форми не було. Що свідчило про те, що жінок там не чекали.
Вікторія наголошує, що жінок повністю забезпечують військовою чоловічою формою. Багатьох це влаштовує, однак якщо хочеться почуватися зручніше, тоді форму справді треба купувати, домовлятися з волонтерами або шити щось, згідно з власними параметрами. Оскільки комфорт і зручність – це, зокрема, гарантія якісної служби та виконання бойових задач.
«Оскільки жіночої казарми у цьому навчальному центрі не було, мене спочатку поселили у чоловічу казарму. Однак згодом почали облаштовувати для мене окрему кімнату, занесли туди ліжко і два матраци. Видали талани сорокового розміру, при тому що мій – тридцять восьмий. Поки я ходила – новина про єдину жінку в учебці дійшла аж до вищого командування. Попри підтримку інструкторів та військовослужбовців учебки, які на ходу намагалися знайти рішення, щоб мене таки прийняти, закінчилося усе наказом про звільнення», — розповідає Вікторія Гаврилюк.
Звернення до радниці з гендерних питань Командувача сухопутних військ ЗСУ
Однак, Вікторія не здалася і продовжила пошуки. Так вона опинилася у розподільчому центрі, звідки курсантів розподіляють по різних учбових центрах.
«Сидить у актовій залі 120 чоловіків. І я. Спершу там треба було пройти тест “Адаптація 200”у психолога. Перший мій візит закінчився тим, що мене до психолога так і не викликали. Так я знову пролетіла. Як виявилося згодом, єдиною причиною було те, що я — жінка. Я пішла вдруге. Врешті домоглася та пройшла усіх лікарів».
«Підійшла за всіма критеріями: і психологічними, і фізичними. Але мене знову не взяли. Так і казали прямо: “Жінок нам не треба. З ними багато проблем”», — згадує військова.
Але це незаконно. У цьому питанні можна звертатися й до радниці з гендерних питань Командувача сухопутних військ ЗСУ Оксани Григор’євої. Вікторія туди зверталася теж. Невідомо, що саме вплинуло на рішення командування, але Вікторію взяли на навчання.
Зважити всі «за» і «проти»
Доволі складним є питання, чи потрібно жінці йти на службу. Оскільки для чоловіків мобілізація є обов’язковою, для жінок є багато виключень (не враховуючи певні професії, які передбачають військовий облік). Проте врешті жінка може обирати. Тож, як зрозуміти, що служба у війську — це саме той шлях, який ти собі зараз хочеш обрати?
На думку Вікторії, відповідь на це питання можна знайти лише спробувавши. Оскільки, звісно, важливо підходити до цього рішення зважено та раціонально, не завжди можна передбачити, чи армія жінці підходить. Перш за все, також треба подбати про свій стан:
«Важливо подбати про своє психологічне здоров’я до служби. Якщо є депресія або вигорання – армія цього точно не вирішить. Ці питання треба лікувати у цивільному житті, а вже потім йти у військове», — запевняє жінка.
Зваживши всі «за» і «проти» треба розпочати підготовку до служби. Це не буде швидко, проте військовослужбовиця радить запастися терпінням та витримкою. Вікторія радить моніторити офіційні сторінки бригад та підрозділів, спілкуватися з тими, хто служить, стежити за медійними представниками окремих бригад, шукати вакансії на LobbyX та бути готовою до того, що відмовити вам можуть неодноразово. Однак, ця цілеспрямованість демонструє вашу вмотивованість.
Катерина додає, що також треба бути свідомою того, що зараз, у 2022 році, із посилення інтенсивності ведення бойових дій залишити службу у армії дуже складно.
«На жаль, зараз люди виходять з армії практично лише з інвалідністю. Тому треба дуже добре думати, чи готові ви йти на це. Але з іншого боку, армія — це також багато переваг. Це і дуже вільні люди поруч, насичений період життя людей, особливе відчуття, дивовижне відчуття побратимства і посестринства. Армія — це люди, які після служби, можливо, будуть вам ближчими за друзів чи родичів. І що також дуже важливо, армія — це соціальний капітал. Бо після перемоги обов’язково постане питання в суспільстві, хто, де був і що робив», — підсумовує Катерина Приймак.
*Цей матеріал підготовлено за підтримки «Української Феміністичної Мережі за Свободу й Демократію» в межах програми співпраці з Urgent Action Fund for Women’s Human Right (UAF WHR). Зміст матеріалів не обов’язково відображає думку UAF WHR.
Авторка: Ксенія Чикунова
